Demo

«Кожен дев’ятий»: хто вони, майбутнє української поезії?

Літературна студія «кожен дев’ятий» – це КНУКіМівська родина творчих студентів, які відкривають обрії віршованого слова під керівництвом  поетеси, журналістки і викладача університету культури Алли Миколаєнко. 

 Усім дітям батьки на ніч читали казки. І діти засинали. Певно, що «кожному дев’ятому» батьки на ніч читали вірші. І ті не засинали, бо слухали.

Про «дев’ятих» не потрібно багато говорити. Вони говорять самі за себе. «Дев’яті» – це обрані. Вони – Гаррі Поттери поезії та прози. Юні «Жадани», «Іздрики» й «Костенко». Ті, хто кажуть не віршІ, а вІрші, і не просто читають, а й запалюють.

Журналістам газети «Дніпровські схили» вдалося поспілкуватися із керівником студії Аллою Миколаєнко про сьогодення і майбутнє літературної студії та дізнатися, як проходить процес творчого становлення молодих поетів.

Трохи з історії. Розкажіть, як з'явився задум створити літературну студію! 

Ідея студії у мене виникла ще тоді, коли сама була студенткою. Навчаючись у КНУКіМ, шукала літературні осередки в університеті, але нічого подібного не було. Тільки разом із письменником і видавцем Сергієм Пантюком та поеткою Олесею Венгринович у березні ми проводили поетичні марафони під назвою «Віршень». З них тут почала формуватися літературна когорта. Під час викладання помітила, що багато майбутніх журналістів, видавців і піарників КНУКіМ пишуть не лише матеріали для ЗМІ, а й поезію та прозу. У вересні набирала перший курс журналістів, ідея створити літературну студію знов активізувалася. Тим більше що пропозиція студентів зачепила, і я відчула, що потреба в літературному осередку правда є.  Згодом включилися старші курси й інші факультети.

Хто обирав назву? І чому саме кожен дев’ятий?

Назву придумали разом. Довго вона не давала нам спокою, було багато варіантів. Потім якось вирішили: обов’язково має звучати цифра, яка би  магнетично притягувала й інтригувала хоча б на предмет того, що означає. От дев’ятка, символізуючи гармонію, духовні досягнення та боротьбу за існування, якраз пов’язана з уявою та творчістю. Тим більше ми одразу не пояснювали, чому кожен дев’ятий. Всі ходили й думали: хто вони такі. А ми всього-на-всього вирішили приблизно полічити статистику: кожен «який» пише вірші чи прозу на нашому факультеті. 

Ви почали писати вірші з дитинства. А що стосовно ваших вихованців? Чи є ті, хто прийшов саме навчитись, а не показати написане?

Чесно кажучи, я чекала на школярів, яких треба буде вчити. Але коли на перших студіях студенти стали читати вірші, відчувалося, що вони прийшли вже підковані в роботі зі словом. Хоча ми й досі шліфуємо їхні тексти. І ті, хто постійно відвідують студію, самі помічають, як вірші справді ростуть разом із ними, стають якіснішими. Звісно, літстудія – це не пара за розкладом, але так чи інакше, ми чимало працюємо, вдосконалюючи тексти, зокрема в плані змісту та форми. Цікаво, що дехто зі студійців писав російською, а зараз пише українською. Як на мене, це дуже позитивна тенденція. Писати українською модно. І сьогодні українська поезія – перебуває на рівні в рази вищому, ніж проза. 

Як ви визначаєте: хороший твір чи він все ж таки потребує редагування?

Тут багато різних критеріїв. Наприклад, рими. Є банальні на звук «кров – любов», «треба – небо», «ходити – робити», які треба знищувати, не задумуючись. Також, коли приходять новенькі, ми їх вчимо говорити вІрші, а не віршІ. Це дуже суттєво. Власне, з цього починається культура письма, усного мовлення, культура письменника: з наголосів, уміння римувати, підбирати слова і вміння викреслювати. Дуже важить, чи не болить поетові видаляти зайві слова. Інколи пишуть величезні поеми, а взяти з того можна тільки одну-дві сильні строфи. Тому краще залишити їх самостійним віршем. Робота з віршованими текстами непроста і вимагає терпіння.

Які творчі завдання ви ставите перед студійцями?

Головне  – розвиватися, не закисати. «Кожен дев’ятий» – це мої колеги, які вміють аналізувати, формують або вже й мають авторський стиль. До того ж, дехто з них грає на музичних інструментах. І ми підключаємо музику до наших виступів, бо нині аудиторія хоче бачити шоу. Замало просто вийти і прочитати вірш. Замало навіть прочитати виразно. Важливіше – зацікавити читача так, щоб йому захотілося знайти вашу книжку у книгарні. Коли ми восени проводили в університеті квартирник «Історії однієї квартири», то поєднували творчу атмосферу зі свічками, музику, вірші, відеопроекцію. Синтез мистецтв притягує.

У якому форматі проходять зібрання студії? 

Щотижня. На зустрічах ми завжди ділимося на критиків і адвокатів. Це дає можливість кожному представити свою творчість і не розчаруватися в собі, але зрозуміти й виправити помилки. Адвокати підтримують, озвучують плюси, критики – знаходять хиби і мінуси в текстах. Коли приходять зіркові гості, то працюємо в режимі майстер-класу: виступає запрошений, а потім читає студія. Гість у ролі судді має право на свою думку між критиками й адвокатами.

Часто бувають гості?

Фактично щомісяця. У нас вже були Сергій Пантюк, Злата Біневич, Леся Мудрак. Намагаюся запросити до студійців тих письменників, які найбільш наближені до молоді. Студенти мають змогу почути те,  що від мене не чули, щось змінити у своїй творчості. Це вирішальні моменти. Безумовно, якщо Леся Мудрак працювала багато років із молодими авторами, то вона знає, що порадити. Троє студійців –  Дар’я Ковальчук, Ангеліна Кованда та Ася Демиденко – нещодавно виступали на фестивалі «Віршень» у Сергія Пантюка як «відкриття року».  

А чим живе студія сьогодні? Які панують стосунки між учасниками та вами? 

Зараз постійних учасників близько 20. Є ті, хто приходять нечасто, але не через те, що незацікавлені, швидше – вони не встигають із навчанням чи роботою. Атмосфера в нас дуже родинна. На певному етапі мене хтось навіть назвав мамою, і це було дуже мило й неочікувано. У «кожного дев’ятого» склалося затишне коло, де є взаємність, коло, в яке хочеться повертатися.

Які плани на майбутнє? Знаю, ви часто робите поетичні передбачення, тож яке буде ваше пророцтво для студії «кожен дев’ятий»? 

На День письменника ми зі студією їдемо на «гастролі» у Львів. Там у нас запланований сольний виступ і виступ із місцевою літературною тусівкою. Після –  рівно через тиждень –  їдемо на фестиваль в Житомирі. А ще  нашу програму «Історії однієї квартири» затвердили на Книжковому Арсеналі. Це  серйозне досягнення. І якщо масштабніше й по-чесному, хтось має прийти на зміну Сергієві Жадану, Юрію Іздрику, Оксані Забужко... Чому б не хтось із «кожного дев’ятого»?)

Щодо передбачення, то зацитую рядки з мого вірша  «KEEP CALM AND…»:

хто як не ми самі рівновагу триматиме
хто берегтиме епоху наче зіницю ока
ті хто не з нами самі накивають п’ятами
як не крутись головне – зберігати спокій.

Спілкувалася Руслана Пророкова

Теги: Проекти